Цифровий, або Brevis est - Страница 27

* * *

— Ти казав, що я буду випробувачем. А зробив піддослідним.

— У нас конкурс, ти забув? У нас змагання.

— І хто переміг?

— Результати завтра, — видно було, що Максим дуже задоволений. Утім, він завжди мав задоволений вигляд: його активно-червона сорочка яскравою плямою плавала у напівтемряві цього вечора. Арсенові було приємно, що Максим приділяє йому, персонально йому, ці вечірні хвилини: проводить до машини. Розпитує про враження. Здавалося, що це добрий знак.

— Хвилюєшся? — недбало запитав Максим.

— Я? Ну… А як це діє — технічно?

— Хочеш, щоб тобі пояснили на пальцях?

— Хочу знати, що зі мною буде. Може, я звихнуся й більше нічого в житті, крім цього паскудного «Йоргу», не їстиму…

— Ну, що ти. Це гра, і «Йорг» — його частина. Спокійніше стався. Завтра забудеш.

Вони зійшли в підземний гараж. Максим ішов попереду, повз ряд різних машин, дорогих і дешевих, чистих і заляпаних болотом по самі шибки.

— Слухай, — Арсен дріботів поруч, намагаючись пристосуватися до його широкої ходи, — у таку гру ніхто не захоче грати. Постійно неприємне враження, ніби ти щось забув, не врахував, зробив не так. Почуття провини, щось таке. Обиватель зжере кілька банок цього клятого йогурту, а потім знесе з компа таку гру й ніколи в житті не купить нічого такого, на чому написано «Йорг». Якщо не розкусить раніше, чого йому так хріново, не здійме скандал, не притягне вашу фірму до кримінальної відповідальності…

— Програму не розраховано на масове застосування, — Максим трохи не лускав із задоволення. Здавалося, Арсенів монолог став для нього неабиякою втіхою.

— Навіщо ж вона тоді?

— Для вивчення деяких аспектів маніпулювання людьми, — Максим клацнув пальцями.

— Мною, наприклад?

— Та ти сам такий маніпулятор, що рятуйся, хто може. Як ти це зробив, га!

— Що я зробив? Я проморгав усю сесію…

— Так? Сама поява такого персонажа, як твоя дівчинка, — це ж бомба! Атомна бомба! Уся гра пішла по-іншому, ти всім, буквально всім поламав «домашні заготовки»! Я вже мовчу про деталі — про те, як ти підставив Джонні, наприклад. До речі, той номер, що написала тобі Пухнастик: гра — це гра. Життя — це життя, — Максим відчинив перед ним дверці машини.

— Глибокодумно… Я запам’ятаю.

* * *

Він упав у ліжко, ледве встигши роздягтися. На ранок довго удавав сплячого, чекав, коли заінтриговані батьки розбіжаться по офісах.

Делікатно клацнули, замикаючись, вхідні двері. Арсен сів на ліжку. Їсти не хотілося зовсім. Арсен зварив собі кави й тим обмежився.

О десятій подзвонив Максим.

— Як ти себе почуваєш? — запитав веселим голосом лікаря Айболитя.

— Паршиво.

— Поздоровляю, ти пройшов у другий тур.

— Так швидко?!

— Це ж гра.

— Це шкідливе виробництво. Мене цілий ранок нудить од вашого йогурту!

— Незабаром має перестати… До речі, де тебе сильніше захитує — в машині чи на кораблі?

— У машині мене взагалі не захитує.

— Особливості вестибулярного апарата. Через півгодини по тебе приїдуть, збирайся.

— Хто ще пройшов? — запитав Арсен. — Чи… всі?

— Не всі, — чути було, як Максим усміхається. — Сам побачиш.

Арсен поклав слухавку. Запитав себе: що він почуває? Радий?

І зрозумів з подивом: страшенно радий. Неймовірно. Він звик бути першим, бути особливим, і якби провалився на першому ж завданні, то здох би з розчарування, як чорний Джонні на білому снігу. Річ навіть не в тім, що йому хочеться мати цю роботу… Хоч роботу теж. Йому хочеться грати, грати, грати, сидіти коло монітора все життя, не зважати ні на що, грати!

Йому захотілося з кимось поділитися радістю. Він задумався; ні батько, ні мати не схвалювали дзвінків на роботу. До того ж, їм доведеться все пояснювати, розжовувати, відповідати на дурні питання…

Він трохи повагався й набрав номер, який йому дала Пухнастик. Відповів чоловічий голос:

— Алло.

— Добрий день, — сказав Арсен, неприємно здивований. — Можна Аню?

— Яку Аню? З татуйовкою на пузі?

Арсен прикусив язика.

— Її нема дома, — зловтішно сказав чоловік, і Арсен упізнав його голос. — Що, пацан, помилився?

Арсен швидко натис «відбій» і хвилини три стояв з тонким дзвоном у палаючих од сорому вухах.

Це він — маніпулятор?! Він, блискучий Арсен, а в минулому Міністр? Толік обвів його круг пальця. Тупий громило Толік. Хоч би він лишився в першому турі, заблагав Арсен невідомо кого, — хоч би ніколи його більше не бачити! Ганьбище…

* * *

— Фактично перед вами стояло три завдання. З першим, ігровим, упоралося троє: Арсен, що грав за «Аню», Толік, що грав за Пухнастика, та Ігор, що грав за Шрека. З другим, неявним завданням — упізнати всіх учасників гри — впоралися повністю тільки Толік та Аня. Третє, приховане завдання, виявилося непосильним для чотирьох з п’яти учасників: тільки Арсен розпізнав додатковий прихований вплив і свідомо став йому чинити опір… От якби не опирався, тебе б зараз не нудило.

Арсен промовчав. «Тільки Арсен написав цю контрольну на п’ять». «Тільки Арсен упорався з додатковим завданням». Він багато разів це чув і сприймав, як належне.

З п’яти учасників тренінгу залишилося троє. Арсен сидів за круглим столом сам. Аня й Толік — за сусіднім столом, разом. Аня здавалася ще прозорішою, білою, замість обтислої майки на ній була блузка зі стоячим коміром, з рукавами до ліктів. Замість джинсів — широкі світлі штани. Арсен прийшов у м’ятій шкільній сорочці й сидів тепер, високо піднявши комір, щоб заховати палаючі вуха.