Цифровий, або Brevis est - Страница 42

Табір поділився на три кольори. Ніхто не виходив з корпусу без кольорової кепки з емблемою клану. Вихователі — їх було мало, їхні функції зводилися до того, щоб заганяти вночі відпочивальників у корпуси, а вранці стусанами піднімати на зарядку — розслабилися: підтримувати дисципліну на цій дивній зміні виявилося несподівано легко.

Одна з камер спостереження стояла в їдальні. У перші кілька днів кольорові кепки розсипалися по залі казна-як. Дуже скоро запанував командний дух: Ящери обідали у своєму кутку, Змії — у своєму, Черепахи — окремо.

Арсен запровадив для своїх штраф за балаканину в бібліотеці. Те саме — навіть раніше — зробили Аня й Толік. Тепер під час гри чулися тільки вигуки й лайки. Все спілкування — як і передбачалося грою — відбувалося в чаті, і тим, хто повільно набирав текст, доводилося висловлюватися знаками.

Йому хотілося загладити провину перед Мар’яною. Незабаром він перевів її з майстерні на оперативну роботу: розвідка, патрулювання, участь у захопленні нових об’єктів. Він майже не розмовляв з нею в чаті, прагнучи, щоб ніхто не запідозрив його особливого ставлення до Лессі. Мар’янин персонаж набирав рівні швидше за інших — вона справді старалася, швидко міркувала, час поза грою проводила з користю: саме вона, наприклад, розвідала дірку в паркані біля трансформаторної станції. У грі дірка виявилася точно в тому самому місці, що й у реальності. Збройний загін Ящерів обійшов ззаду патруль Черепах і вдарив їм у тил. П’ятеро знищених ворогів, багата здобич; Арсен вирішив, що треба прилюдно оголосити Лессі подяку. Ящери вирвалися на перше місце.

Наступного дня Толік провів блискучу операцію. Клан Змій атакував одночасно два об’єкти Ящерів — турбудиночок і трансформаторну станцію. Арсен був змушений послати для оборони підкріплення, але обидві атаки виявилися обманкою. Великий загін Змій, чудово споряджений і озброєний, накинувся на корпус — базу Ящерів, і сам Толік в образі похмурого спецназівца очолив атаку.

Двома пострілами Толік — позначився досвід шутерів — зняв дозорця на даху й стрільця на балконі. Почався бій у коридорі, в душових, на дерев’яних облуплених сходах. Толік прорвався на дах і почав там встановлювати синій прапор. Якби йому вдалося закінчити, клан Ящерів припинив би існування. Однак процес установки прапора був довгий і дуже кропіткий. Поки Толік возився з прапором, з кріпленням, болтами й телескопічним держаком, на базу повернулися всі Арсенові загони. Ворога було вибито з будинку, а самого персонажа-Толіка зарізали ножем у спину — за кілька секунд до остаточної установки прапора.

Радість од загибелі ворожого проводиря стала Ящерам єдиною нагородою. У бою було втрачено три бронежилети, пістолет, п’ять сюрикенів і ніж, а після того ще й трансформаторну станцію. Провину за це важко було перекласти на бійців: Арсен припустився тактичної помилки. Ящери скотилися з першого місця на третє. Арсен не вийшов на вечерю й пішов блукати по лісі — просто для того, щоб ніхто не бачив його таким злим і розгубленим.

Задзвонив мобільник. Арсен натис кнопку відповіді, не дивлячись на номер — упевнений, що це мама. Проте з телефона пролунав голос Мар’яни Чабан.

— Вибач, будь ласка, — сказала вона без передмов, — цього кретина Іванченка пацани вже попередили… У нас є план захоплення їдальні. Там нас точно ніхто не чекає, всі думають, що ми будемо відвойовувати трансформаторну станцію! А до їдальні можна підійти з берега…

— Стоп, — сказав Арсен. — Де ти зараз?

— У себе в корпусі… В кімнаті…

Арсен подумав.

— Нічого не говори вголос, ніяких планів. Чекаю тебе біля тієї дірки в паркані, що ти розвідала.

— Там патрулі Черепах!

— Це в грі там патрулі Черепах! А ми з тобою розмовляємо в реалі!

— А-а-а, — сказала Мар’яна після паузи.

— Приходь сама, — встиг він кинути в мікрофончик, перш ніж вона обірвала зв’язок.

* * *

Він повів її в гущавину кущів, там, де не було ні місця для прихованої камери, ні сенсу її встановлювати. Можна було подумати, що вони закохані, які сховалися від чужих очей, але Мар’яна думала тільки про гру; слухаючи її, дивлячись, як блищать її очі, намагаючись не переводити погляду на губи, Арсен відчував щось схоже на розчарування.

— …Атакувати їдальню в усіх на очах. Щоб це було схоже на фальшиву атаку. Щоб вони сказали собі: ха-ха, на такі розводи не поведемось. А тим часом другий загін пройде уздовж берега, там болітце, але пробратися можна. Там стоять сміттєві баки, далі мийка, кухня. Другий загін візьме їдальню з боку госпдвору. Як тобі?

— Ти ж раніше не грала, — сказав Арсен.

— Що?

— Ти не грала. Тільки в тетріс.

— Арсене, ти слухаєш, що я тобі кажу?! Я кажу — є реальний шанс захопити їдальню! Територіальна перевага, плюс два захисту всім, плюс один енергії, можливість пекти хліб і здавати торговцеві, прикинь, який заробіток для клану!

Вона була збуджена. Облизувала губи й поправляла волосся. Ці прості жести мали б свідчити про те, що дівчина зацікавлена увагою Арсена — але він бачив, що все не так, що вона захоплена тільки грою.

Але ж вона із забезпеченої родини, подумав Арсен. І комп’ютер у неї є. Проте вона досі не була ґеймером, а стала тільки тепер. Зі шкури пнеться — за перемогу, а не заради призу. Як там казав Максим — ми граємо тому, що нам подобається грати…

— Мар’яно, це ж іграшка. Розвага.

— Ти мені не віриш? — вона помовчала, уважно дивлячись йому в очі. — Арсене… Ти мені не віриш? Не довіряєш? У плані є дірка? Де?!