Цифровий, або Brevis est - Страница 57

— Отже, маніпуляція людиною, — сказав Максим. — Маля маніпулює мамою, воно знає, що хоче на ручки й заради необхідного результату потрібно плакати якнайголосніше. Подружжя маніпулює одне одним. У хід ідуть лестощі, компліменти, ревнощі, залякування. Коханці жонглюють одне одним, як хочуть — кожне боїться бути кинутим. Лікар маніпулює пацієнтом, бажаючи прив’язати його до себе, одержати гроші за необов’язкові послуги… Сигнал «неправда» тобі вже надійшов?

— Ні.

— Отож-бо й воно. Проте маніпулювання в повсякденному житті — броунівський рух, хмарка комарів, яку звіює вітер. Кожне дбає про свою маленьку мету, вектори то додаються, то гасять один одного, і нічого не відбувається. Інша річ, якщо група людей, досить розумних і енергійних, береться за маніпуляцію всерйоз. Тоді ми бачимо явні зміни: наприклад, хтось одержує велику владу. Цьому хтосеві, скажімо, я б і «Запорожець» іржавий не довірив, ба ні, мільйони маленьких воль склались у вектор, що погасив усі інші, і поставленої мети досягнуто. Інший хтось заробляє мільйони на продажу, приміром, пасток для тарганів. За цим стоїть довга робота: треба цих тарганів вивести, розплодити, скрізь розселити, довести їхню шкідливість, улаштувати сто смертельних випадків через хворобу, яку розносять таргани, і, нарешті, запропонувати рішення: тарганячу самохідну гільйотинку. Розумієш, про що я?

— Приблизно, — в Арсена починала паморочитися голова.

— Добре. Ми бачимо неозброєним оком, що журналіст маніпулює читачем, блоґер — френдами, телеведучий — глядачем. Однак їхній арсенал обмежений: вони зачіпають емоційно, роблячи тебе вразливим, а тоді впорскують інформацію, котра сама по собі може бути правдивою, нейтральною, помилковою, якою завгодно. Вони заздалегідь передбачають твою реакцію і заражають тебе свідомо. А може, вони самі інфіковані, емоційно напружені чи заінтриговані, і передають тобі інформацію, як грипозний хворий передає тобі свій грип при кашлі або чханні. Нічого, що я говорю труїзмами?

— Нічого, — Арсен покалатав ложечкою чай у чашці. — Максиме, мені… погано. Я зараз вирубаюсь.

Максим уважно на нього подивився.

— А нехай тобі грець, — сказав тихо і якось жалібно. — Я тебе все-таки переоцінив. Ти так хоробро тримався, що я… — він махнув рукою. — A-а, що ж… Іди собі, йди й не потикайся мені на очі, Земля велика…

Він ще раз гірко хитнув круглою головою і взяв зі стола телефон.

— Викликаю тобі таксі. Водієві заплатять перерахунком. Котися під три чорти.

* * *

«Вигідна пропозиція від нашого банку». «Неправда».

«Революція у світі сантехніки». «Неправда».

Це не був голос, що лунає всередині. Це було відчуття. Тепло, холодно, кисло, солодко. Правда або неправда. Відчуття. Поза символами й словами. Врешті-решт Арсен замружився й перестав дивитися на рекламні щити та розтяжки.

Водій поїхав, не взявши ні копійки. Арсен постояв коло під’їзду. Подивився на годинник; щойно минула шоста. Вечір.

Він зайшов у під’їзд, приглядаючись до деталей. Інший відтінок дерматину на чужих дверях, інша форма дзвінка можуть означати, що ти тут більше не живеш — це чужа реальність, а ти тут бур’ян, тимчасовий файл, який видалять при найближчому перезавантаженні. Оця чорнильна пляма на стіні ліфта — вона тут раніше була чи ні?!

Замки на його дверях були ригельні. Він намацав у кишені ключа. Потім подзвонив. Почався відлік секунд: десять, дев’ять, вісім… Нічого не відбувалося. Знову: десять, дев’ять, вісім…

— Чого ти дзвониш? — голос у мами був незадоволений. — У тебе ж є ключ!

Вона відімкнула двері й одразу вислизнула у вітальню, де на журнальному столику стояв ноутбук. Вона сіла схилившись, довгі пасма звісилися їй на лоба; крізь щілину незачинених дверей Арсен бачив, як вона бігає пальцями по клавіатурі, і лице в неї натхненно-заклопотане.

— Мамо, ти в блоґах?

— Ох, не заважай, будь ласка.

— Що ти робиш?

— Треба підняти в топ «Яндексу»… Слухай, ну не стій над душею! Я закінчу — тоді розповім.

Арсен пройшов на кухню і взяв газету, першу-ліпшу, що лежала на столі. Прочитав невідривно дві великі замітки, але тільки двічі почув сигнал «неправда». Проти очікування, журналісти не брешуть? Арсен узявся перечитувати й незабаром зрозумів, що статті виткані з фраз, які окремо не є неправдою, вони взагалі не містять інформації. А загалом… Цікаво, чи можна в настройках цієї функції змінювати масштаб? Оцінювати не фразу, а текст цілком?

Він знайшов у аптечці цитрамон, проковтнув, запивши водою з пляшки, і тільки тоді побачив, що не зняв вуличних туфель. Зараз мама як побачить, ото лаятиметься…

Ні, не лаятиметься. Вона вже бачила, що він у брудних туфлях у кімнаті, проте не надала цьому значення. Дивилась — і не помітила.

Він пройшов у свою кімнату, сів на тахту, але не роззувався — просто сидів, опустивши руки. Таблетка не діяла — голова боліла, як і раніше. На книжкових полицях лежала пилюка. Комп’ютер стояв на звичному місці, одімкнений од усіх мереж, тихий і чорний.

Без дзвінка відчинилися двері. Прийшов тато — майже сьома година, але ж сьогодні п’ятниця. Втім, йому траплялося сидіти на роботі й у вихідні, і у свята, і до пізньої ночі — особливо напередодні великих звітів…

— Привіт! — почув Арсен його радісний, ясний голос. Він звертався до мами. — Я на хвилинку, тільки чаю вип’ю та сорочку перевдягну. Уявляєш, призначили нараду в шефа на сьогодні!

«Неправда».

Арсен здригнувся.

— У п’ятницю, робити їм нічого, — мама так і не встала з-за стола у вітальні.