Цифровий, або Brevis est - Страница 55

— У вас написано «Аспірин»! А в мене «Ацетилсаліцилова кислота»! Я вас обдурила!

— Браво, — сказав Максим, вражено хитаючи головою. — Ти виграла приз. Тепер, будь ласка, піди туди ще раз і скажи, дивлячись прямо в камеру: «Аптека нашого району — здоров’я дітям і дорослим!» Тільки виразно, як у рекламі. Потім по телевізору себе побачиш.

Дівчинка вийшла. Максим вивудив зі своєї сумки дівчачий чохол для мобільного, нудотно-рожевий, з пухнатим хвостом.

— Здоров’я нашого району… Ой… Аптека нашого району — здоров’я дітям й… ой…

Дівча старалося, закинувши голову, дивлячись у камеру чесними очима.

— Вручиш дівчинці подарунок чи мені вручити? — запитав Максим.

— Вручи сам.

— Як скажеш…

— «Аптека нашого району — здоров’я дітям і дорослим!» — впоралося нарешті дівчисько. — Бля… Ой!

* * *

— То що ж ти хочеш, Арсене?

Максим замкнув двері аптеки й залишив ключі в поштовій скриньці коло входу. Арсен припускав, що в сторожихи можуть бути неприємності.

— Не кажи мені — «зіскочити», — Максим відчинив дверцята джипа. — Ми й так домовилися, що сьогодні після восьмої ти вільний. Що ти хочеш у житті?

— Повернутись у «Королівський бал», — сказав Арсен, незграбно вилазячи на високе сидіння.

— Запросто, — Максим зрушив машину і влився в потік на дорозі.

— Ти мені казав, що неможливо.

— Я тобі брехав, — Максим витонченим маневром обігнав «Мерседес». — В інтересах справи.

— А якщо ти й зараз мені брешеш?

— А ти вчись… учися відрізняти брехню від правди.

— Ти мене не відпустиш? — запитав Арсен раптом захриплим голосом.

— Відпущу. Ми записали в список: повернутися в гру. Далі?

— Знімати будь-яку дівчину, — сказав Арсен і відвернувся. — Чи тьолку.

— Так, це ближче до життя… Ще, може, грошей?

— Ну й грошей. Так. Ніколи не ходити в школу. І ніколи тебе більше не бачити.

— Привіт, — Максим аж захлинувся від образи. — Оце так я тебе дістав?

— Я не вмію відрізняти брехню від правди.

— То внеси це в перелік бажань! Вельми корисна штука!

Якийсь час Арсен дивився, як мимо пролітає біло-червоне дорожнє огородження.

— Як ти це робиш? — він обіцяв собі не питати, та все одно не стримався й запитав. — Мишею? На екрані?

— Миша — для зручності. Можна без неї. Але тобі спочатку обов’язково буде потрібна миша…

— Мені?!

— А ти не хочеш керувати людьми? Мені здавалося, що це твоє покликання…

Машина заїхала на територію промзони.

— Я, власне кажучи, сьогодні збирався тебе цього навчити, — сказав Максим. — До восьмої впораємося.

* * *

Вони пройшли по коридорах, минули всі пости охорони, і Арсен не переставав дивуватися: стільки людей при ділі, стільки народу у фірмі, стільки грошей, такі приміщення… Фірма «Нові іграшки»… Невже ніхто не знає, що тут відбувається насправді?

Максим привів його в кімнату з моніторами на стінах. Зараз усі екрани було вимкнено; Арсен потоптався, на хвилину втративши мужність. У цій кімнаті його вбивали…

Чи то все-таки було наркотичне марення?

— Отже, ти хочеш навчитися відрізняти брехню від правди, — Максим упав у крісло, закинув ногу на ногу. — Добре. Маленька програмка, яку я на тебе навішу, не змінюватиме реальності навколо тебе: вона просто посилатиме тобі звіт. Дай руку, краще ліву.

Арсен завагався.

— Ну, чого ти боїшся? Як дівчинка, справді…

Арсен простяг руку. Максим розвернув її долонею вниз, узяв зі стола маркер і розмашисто, як художник у кутку полотна, написав три символи. Арсен не встиг до пуття роздивитися знаки, а вони вже поблідли, розпливлися й пропали — наче чорний слід од маркера миттю всотався в шкіру.

— Є… — Максим легенько ляснув його по руці. — Як ти себе почуваєш?

Арсен покрутив кистю. Помацав тильну сторону долоні. Ані сліду маркера. Біла шкіра. Батьки правду кажуть: він цього літа геть не засмаг.

Максим засміявся:

— Я пожартував. Це маркер з магазину розіграшів.

«Неправда».

Арсен здригнувся. Облизнув губи.

— Можна води?

— Візьми там у холодильнику, а хочеш, зваримо кави… Тільки спокійно, Арсене. Ти нервовий, я знаю.

— Це завжди так буде?

— Як ти забажаєш.

«Правда».

Арсен сів, не дійшовши до холодильника.

— Треба її відрегулювати, — сказав Максим діловито. — Щоб сигнал не виникав у відповідь на будь-яку інформацію, а відзначав важливу для тебе, і тільки в разі брехні. А то заколупаєшся дуже скоро.

— Як ти це зробив?!

— Тихо, тихо. Не сподобається — зніму. Це дуже проста програмка, інформаційна утиліта. Те, чого тобі так бракувало: здатність одразу відрізняти брехню від правди.

«Правда».

— Навіщо я тобі потрібний? — швидко запитав Арсен.

— Прекрасна реакція, — Максим кивнув, — я вже було думав, що ненароком тебе зламав. Ні, живий-живісінький…

— Тобто ти не відповіси, — Арсен опустив плечі. — Це нечесно.

— А ти що думав? — Максим вийняв з кишені мишу з одрізаним штекером, підкинув, упіймав. — Утиліта відрізняє правду від неправди, але не може змусити співрозмовника відповідати! Знаєш чому? Тому, що є на світі добра воля, я її тобі зараз продемонструю.

«Правда».

— Навіщо ти мені потрібний? — Максим прищулився. — Щоб ти тестував для мене програми, виконував роботи з дистанційного маніпулювання людьми та ще деякі цікаві завдання. Це не аморальніше, ніж складати рекламні тексти. Ніякого криміналу. Ніяких поступок перед совістю.

«Правда».

— А я тобі платитиму. Не тільки грішми, хоч суму в договорі проставлено. Я тобі платитиму можливостями. Різноманітними. Дуже корисними.